Соціальний захист населення – болюча і завжди невдячна тема. Хоча б тому, що біль цей відчувають чи не в кожній другій українській родині, а втамовують одиниці. І чи дійсно втамовують? Попри це, все ж таки зачепити «соціалку» автора спонукала рідна бабуся, яка, зателефонувавши якось після випуску вечірніх новин, пригніченим голосом сказала: «Їм знову байдуже, що ми діти війни», і додала: «А тепер з ким судитися?».
Пам’ятаю, як моя бабуся навесні раділа з того, що Борщівський районний суд, що на Тернопільщині, виніс рішення про перерахунок її пенсії відповідно до Закону Україні «Про соціальний захист дітей війни». А тут повідомлення про сумнозвісний законопроект №9127 «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за яким скасовуються соціальні пільги більш як для 30 категорій пільговиків.
І сьогодні дуже складно пояснити їй і всім літнім людям, ЧОМУ держава спочатку встановила соціальні виплати, потім довго їх не здійснювала, фактично примусивши всіх штурмувати суди, а згодом надумала й зовсім забрати. Принаймні в мене не знайшлося потрібних слів. Натомість переповнило обурення.
Заспокоївшись, розмірковую, коли законодавець перестане приймати популістські соціальні закони, жодним чином не підтверджені економічно? Що такого повинно статися в державі (або в головах найвищих керівників країни), щоб долями соціально незахищених громадян перестали грати в пінг-понг?
За статистикою, право на державні пільги в Україні мають понад 40 відсотків громадян, а це майже 30 мільярдів гривень з бюджету країни щороку. З огляду на соціально-економічну ситуацію в країні, не дивно, що держава виявилася неспроможною здійснити левову частку передбачених своїми ж законами виплат. Очевидно, саме тому, за даними громадської організації «Дім Свободи України», на кожен соціальний закон припадає по 4 підзаконні акти, які йому суперечать, а то й прямо нівелюють його дію.
У цій ситуації позиція уряду цілком зрозуміла: соціальні виплати наблизили до реальних економічних можливостей держави. Проте забули узгодити це з положеннями Конституції та відповідними законами України. Соціальний конфлікт, який природно виник у результаті таких маніпуляцій найвищих чиновників, так і не було вирішено ані законодавцем, ані урядовцями. У підсумку весь потік обурення громадян був спрямований на суди.
Далі події розгортаються за всіма правилами драматичного жанру: тільки-но створені адміністративні суди, покликані вирішувати всі суперечності з органами влади в судовому порядку, завалюють так званими соціальними спорами. Суди, до речі, зайняли однозначну правову позицію, що закони України мають пріоритет перед постановами уряду і соціальні виплати потрібно здійснювати лише відповідно до їх вимог. На сьогодні в адмінсудах 80 відсотків від загально обсягу всіх справ складають саме соціальні спори. При цьому, як неодноразово зазначав голова Вищого адміністративного суду України Олександр Пасенюк, кількість адміністративних справ, пов’язаних із соціальними виплатами, постійно зростає. Зрозуміло, що така ситуація спричиняє надмірне навантаження на суддів та призводить до затягування розгляду адміністративних спорів, що, в свою чергу, викликає нові хвилі обурення позивачів – осіб, які мають законодавче право на соціальні виплати.
Чергова, але вочевидь не остання така хвиля накрила адмінсуди влітку, коли відбулися зміни в законодавстві про соціальні виплати. Донедавна при розгляді даних адміністративних спорів суди керувалися законами, які встановлювали відповідні розміри виплат, доплат, допомог та пільг. Зокрема, законами «Про соціальний захист дітей війни», « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». А з 19 червня цього року, після набуття чинності Законом «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік.» від 14.06.2011, норми і положення вказаних законів застосовуються «в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 р.».
Тобто, іншими словами, визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабміну. Неважко передбачити, як саме урядовці, дбаючи про цілісність та непорушність держбюджету, встановлюють розміри цих виплат… Тепер навіть ті ж суди фактично безсилі допомогти людям отримати їхні, обіцяні законом, гроші, адже в своїй практиці вони користуються загальним правовим принципом застосування тієї законодавчої норми, що прийнята пізніше. У даному випадку пізніше прийняті норми згаданого Закону № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”.
От і вір у краще майбутнє, і в «слава Україні», в соціально орієнтовану політику держави та справедливий суд, коли соціальні закони приймаються виключно з популістською метою, адже гарантії додаткових доплат незаможним категоріям населення здебільшого абсолютно не підкріплені матеріально, більше того, сумлінне виконання цих зобов’язань здатне повністю зруйнувати економіку держави. Саме тому щороку законами про Державний бюджет України соціальні виплати призупиняються або зменшуються. Та попри це, кожного наступного року приймаються нові псевдосоціальні закони. Зупинити цю злощасну карусель може, на думку автора, введення суворої відповідальності за неналежну законотворчу діяльність. Адже подібні політично популістицькі ігри із законом – це злочин проти громадян, а отже, потребує відповідного покарання.
P.S. Свою знервовану бабусю я заспокоїла, як могла, сказавши, що обов’язково розберуся в ситуації, що склалася із соціальним виплатами в країні, та неодмінно переповім їй. Запевнила, що ми завжди знайдемо можливість купити необхідні ліки та наостанок пообіцяла надіслати найсвіжіші фотографії правнука. Бабуся посміхнулася, мені вдалося на хвилину відволікти її від сумних думок, але чи можу я так само легко зарадити мільйонам стареньких, немічних, інвалідів, чорнобильців, афганців? Ні. А хто зможе?
Тетяна ГУЛІЙ,
спеціально для «ЮВУ»
Актуальний коментар
Олександр Пасенюк: голова Вищого адміністративного суду України
– Олександре Михайлович, чи зміниться судова практика адміністративних судів щодо розв’язання соціальних спорів у разі прийняття законопроекту №9127 «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»?
– Цей закон ще не прийнятий Верховною Радою, тож говорити про якісь однозначні наслідки для судової практики адміністративних судів у зв’язку з його ухваленням поки що зарано. Якщо зазначений закон не зачіпатиме права громадян, які вже встановлені іншими законодавчими актами, то, природно, практика вирішення адмінспорів не зміниться жодним чином. В іншому разі, слід пам’ятати, що існує однозначна позиція Європейського суду з прав з людини, відповідно до якої спроби законодавчого втручання у виконання рішень суду розглядаються як порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини щодо належного виконання судових рішень.
Утім, на мою думку, в основі саме цього закону лежить більше врегулювання виконання судових рішень. Можливо, з огляду на економічну неможливість виконати в повному обсязі всі рішення щодо соціальних виплат, законодавець передбачить певну розстрочку цих виплат або запропонує якісь альтернативні варіанти виконання взятих раніше зобов’язань.
– Як, на Вашу думку, можливо прискорити розгляд соціальних спорів в адмінсудах?
Вищий адміністративний суд України з початку масового надходження до адмінсудів соціальних справ, робить все можливе для того, аби розглянути ці спори в найкоротші терміни. Звісно, враховуючи кількість цих спорів та кількість суддів адмінсудів, це зробити буде не так уже й просто. З 2006 року ми розпочали працювати над процесуальним врегулюванням цього питання. І нам це вдалося. У 2010 році Кодекс адміністративного судочинства України було доповнено статтею 183-2, відповідно до якої запроваджено скорочене провадження певної категорії адміністративних справ, в тому числі і щодо соціальних виплат. Так, передбачено обмеження строків розгляду цих справ, можливість розгляду справи без участі сторін, можливість виключно апеляційного оскарження тощо.
Щоправда, в тому ж 2010 році ситуацію з розглядом соціальних спорів ускладнило рішення законодавця про віднесення цих спорів до цивільної юрисдикції. У результаті у Верховному Суді України протягом року накопичилося 22 тисячі подібних справ. Сьогодні всі вони знову передані до ВАСУ. Це колосальне навантаження на наших суддів, але я впевнений, що ми впораємося. Судді Вищого адміністративного суду роблять усе можливе й неможливе для якнайшвидшого вирішення соціальних спорів, розглядаючи по сто і більше справ на місяць.
Михайло Смокович: секретар Пленуму Вищого адміністративного суду України
– Розгляд справ щодо соціальних спорів є чи не найбільшою нашою проблемою. На жаль, багатьох глобальних проблем, пов’язаних із цим, ми не в змозі вирішити, оскільки це не від нас залежать. Справа суддів – розглянути та вирішити соціальну справу відповідно до законодавства. Нас часто звинувачують чи не у всіх негараздах суспільства, не розуміючи, що суди можуть впливати на якісь суспільні процеси лише у випадку звернення до них з відповідним позовом. Врешті, суд не може впливати на суспільні процеси в державі.
Тим не менше ми намагаємося робити все від нас залежне, аби врегулювати хоча б певні суперечливі питання. Так, Вищий адміністративний суд України як вищий суд в системі адміністративного судочинства постійно працює в напрямі надання методичної допомоги всім судам, які розв’язують спори цієї категорії. За нашої ініціативи проводяться спеціалізовані семінари, узагальнення судової практики, готуються інформаційні листи, позиція суду висвітлюється в засобах масової інформації – і все це робиться задля того, аби мінімізувати негативні наслідки застосування існуючого колізійного законодавства, що регулює питання соціальних виплат.
Уже до кінця цього року ми плануємо прийняти постанову Пленуму ВАСУ щодо судової практики застосування адміністративними судами Закону України «Про соціальний захист дітей війни». А на початку наступного року буде підготовлено узагальнення щодо судової практики застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Сподіваюся, прийняття цих документів дасть суддям змогу дотримуватися єдиної практики розгляду справ, а відтак більш якісно захищати соціальні права громадян. Утім, першочерговим, звісно, залишається законодавче розв’язання проблеми, оскільки саме воно може остаточно врегулювати всі суперечності.
Теги: