[назад]

  Глава 17

                          ПРЕДСТАВНИЦТВО

 

     Стаття 237. Поняття та підстави представництва

 

     1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

 

     2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

 

     3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

 

     Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник

 

     1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

 

     2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

 

     3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

 

     Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником

 

     1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

 

     Стаття 240. Передоручення

 

     1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

 

     2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

 

     3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

 

     Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

 

     1. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

 

     2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

 

     Стаття 242. Представництво за законом

 

     1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

 

     2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

 

     3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

 

     Стаття 243. Комерційне представництво

 

     1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

 

     2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

 

     3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

 

     4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

 

     Стаття 244. Представництво за довіреністю

 

     1. Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

 

     2. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.

 

     3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

 

     Стаття 245. Форма довіреності

 

     1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

 

     2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

 

     3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

 

     Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а  також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

 

     Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

 

     Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

 

     Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених. { Частина третя статті 245 в редакції Закону N 1055-VI   від 03.03.2009 }

 

     4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

 

     Стаття 246. Довіреність юридичної особи

 

     1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

 

     Стаття 247. Строк довіреності

 

     1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

 

     2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

 

     3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

 

     Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю

 

     1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

 

     1) закінчення строку довіреності;

 

     2) скасування довіреності особою, яка її видала;

 

     3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

 

     4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

 

     5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

 

     6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

 

     У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

 

     7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

 

     2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

 

     3. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

 

     Стаття 249. Скасування довіреності

 

     1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

 

     2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

 

     3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

 

     4. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. { Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV від 19.06.2003 }

 

     Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були

                 визначені довіреністю

 

     1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

 

     2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

 

     3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що  спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

 

     4. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

[назад]