У сучасному світі посилюються інтеграційні процеси в багатьох сферах суспільного життя. Це стосується і правової сфери. Світове співтовариство і держави надають важливого значення загальноправовим принципам і підтримують зближення різноманітних правових систем. Зростає інтерес до вивчення і взаємного використання досвіду розвитку національних законодавств, обміну правовою інформацією та науковими ідеями.
Основні правові сім'ї
Необхідність міжнародної співпраці, глобальні проблеми сучасності вимагають нового бачення існуючих правових проблем, для чого слід зосередити увагу на основних правових системах світу. Правова система — це не випадковий набір юридичних елементів, існуючих у тому або іншому суспільстві. Це обумовлений об'єктивними закономірностями розвитку та усвідомлений суспільством комплекс взаємопов'язаних і взаємообумовлених правових елементів, який використовується суспільством для досягнення поставлених перед ним цілей. Все це зумовлює необхідність узагальнення і подальшого розвитку знань про функціонування правових систем світу.
Розбудова України як демократичної та правової держави неможлива без подальшого реформування національної правової системи. Найважливішим чинником інтеграційних процесів, які відбуваються на терені континентальної Європи і які, в свою чергу, є характерними для України, виступає право.
Європейський правовий простір створюється на багатосторонній основі, в рамках регіональних міжнародних організацій та/або інтеграційних об'єднань. Він є тим ефективнішим, чим більше держав входять до організацій, діяльність яких спрямована на його створення.
Розглядаючи проблему формування єдиного європейського правового простору, слід враховувати той факт, що національні правові системи європейських держав належать до різних правових сімей, зокрема до романо-германської, або сім'ї європейського континентального права, та англосаксонської, або сім'ї загального права.
У всіх країнах романо-германської правової сім'ї юридична наука об'єднує правові норми в одні й ті ж угруповання. Для цих країн характерним є фундаментальний поділ права на публічне і приватне, який ґрунтується на тій ідеї, що відносини між правлячими і підвладними вимагають іншої регламентації, ніж відносини між приватними особами. Тому загальний /публічний/ інтерес і приватні /індивідуальні/ інтереси не можуть бути врегульовані одними і тими ж нормами.
Як публічне, так і приватне право у всіх країнах романо-германської правової сім'ї поділяється на одні й ті ж основні галузі, такі як: цивільне право, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, торгове право, трудове право тощо. Те саме спостерігається і на більш низькому рівні — рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з цим, як правило, не виникає труднощів під час перекладу юридичних термінів з однієї мови на іншу.
Всі країни романо-германської правової сім'ї — країни "писаного права". У всіх цих країнах діють писані конституції або конституційні закони, за якими визначається особливий юридичний авторитет. Зокрема, він знаходить свій прояв у встановленні судового контролю за конституційністю поточних законів.
Англосаксонська правова сім'я (сім'я загального права) охоплює національні правові системи, які характеризуються загальними рисами, зокрема спільністю історичного розвитку, єдиною системою джерел права, де пріоритетне значення має судовий прецедент, поділом права на загальне право і право справедливості, превалюванням процесуального права над матеріальним.
Європейське право
Нині проявляється чітка тенденція зближення окремих елементів вищезгаданих правових систем при загальному збереженні і навіть деякому посиленні їхньої специфіки. Якщо говорити про Європу, частиною якої є і Україна, то в останні роки переважна більшість європейських держав, керуючись спільними національними інтересами, спрямовує свої зусилля на побудову правової системи, яка регулюватиме функціонування принципово нового міжнародного формування — об'єднаної Європи. Зазначена правова система, що дістала назву "Європейське право", складається з численних конвенцій, угод, хартій, кодексів та протоколів до них, розроблених під егідою таких міжнародних регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, Європейський Союз тощо.
Наближення національної правової системи України до європейських стандартів передбачає насамперед реформування та поступове приведення нормативної основи нашої правової системи до права Європейського Союзу. Одним із важливих напрямів є приєднання України до різних європейських конвенцій, які встановлюють єдині стандарти регулювання правових відносин у межах європейського правового простору. Наприклад, правову базу лише однієї Ради Європи становлять близько 173 багатосторонніх угод, які, до речі, ми не поспішаємо поки що ратифікувати. На сьогодні Верховна Рада дала згоду на обов'язковість для України лише тридцятьох з них. Якщо за попередні роки парламент давав таку згоду в середньому не більше як на 4 угоди щороку, то за таких темпів для надання згоди на 143 угоди, що залишилися, знадобиться 35 років (за умови, що за цей час нові угоди взагалі не укладатимуться). Звичайно, незважаючи на активну законотворчість Верховної Ради, питання її ратифікаційної діяльності потребує значної уваги.
Слід зазначити, що особливістю Європейського права є те, що воно виникло та активно розвивається на підвалинах як континентального, так і загального права. Наприклад, питаннями забезпечення прав та свобод людини в рамках Ради Європи займається Європейський суд з прав людини. У своїй діяльності останній поєднує елементи як континентального, так і загального права. Зокрема, він досить активно використовує в своїй практиці правило прецеденту. Обґрунтування судових рішень відбувається виходячи не тільки з норм відповідних конвенцій, але й принципів справедливості, розумності, природного права, відповідності моральним критеріям суспільної необхідності. Держави-члени Ради Європи, зокрема Україна, зобов'язані визнавати обов'язковість юрисдикції цього суду.
Пріоритетний розвиток приватного права
Крім того, в нашій державі приватне право розвинуто вкрай недостатньо. Тривалий час у нас головну увагу приділяли в основному розвитку публічного права. Імовірно, що саме з цим пов'язані великі труднощі впровадження в нашій державі соціально орієнтованої ринкової економіки та підприємництва. Низька правосвідомість населення України в галузі приватного права також стоїть на заваді інтеграції нашої держави до світового економічного простору.
Ми вважаємо, що вирішення питання щодо взаємозв'язку та співвідношення приватного і публічного права в період адаптації правової системи України до права Європейського Союзу набуває важливого значення. Пояснюється це необхідністю закріплення у чинному законодавстві України та подальшій реалізації відповідних ідей і принципів приватного та публічного права, що, в свою чергу, сприятиме виробленню відповідних орієнтирів, якими слід керуватись у правореалізаційній практиці. Крім того, прискорений розвиток приватного права та відповідні зміни у публічному праві сприятимуть поглибленню адаптаційних процесів.
На наш погляд, незважаючи на рівноцінність та взаємозв'язок між приватним і публічним правом, "...підвищена увага все ж таки повинна бути приділена приватному праву, оскільки саме воно (поряд чи у поєднанні з правами людини) відображає головні процеси, пов'язані із становленням системи суб'єктивних прав, які відкривають гарантований простір для власної активної діяльності людей, їх творчості, ініціативи...", тобто пріоритетний розвиток саме приватного права сприятиме наближенню українського права до європейських стандартів. Розвиток приватного права має йти по широкому руслу, тому що упродовж досить тривалого часу саме йому не приділялось належної уваги, і на цій підставі децентралізація правового регулювання, свобода окремих суб'єктів правовідносин має знайти своє чітке закріплення в законодавстві України.
Необхідність удосконалення нормативно-правової бази
З моменту проголошення незалежності України відбулися кардинальні перетворення в національній правовій системі, зокрема, утвердження нових соціальних відносин, інституціювання кардинально нової системи публічної влади, формування системи власне національного законодавства на чолі з Конституцією України. Україна, як суверенна держава, визнана світовим та європейським співтовариством, продовжує розвиватися на конституційно визначених засадах демократичної та правової держави. Водночас, досвід останнього десятиліття державо- та правотворення показав, що демократичні перетворення, які відбуваються в Україні, супроводжуються складними та суперечливими процесами. Прийняття 8 грудня 2004 року змін до Основного Закону поставило перед науковою та політичною елітою, а також практиками цілий ряд теоретичних, законодавчих та практичних проблем, які потребують науково обґрунтованого вирішення та законодавчого врегулювання. Адже цілком очевидним є той факт, що ефективне функціонування правової системи неможливе без збалансованої системи законодавства, удосконалення якої відбувається під впливом інтеграційних процесів, які в цілому спрямовують розвиток власне національної правової системи України.
Вважаємо, що подальший розвиток та вдосконалення національної правової системи України на сучасному етапі безпосередньо пов'язаний із необхідністю удосконалення нормативної основи, а саме удосконалення механізму правового регулювання суспільних відносин як в цілому, так і в межах окремих галузей права. Головними напрямами удосконалення нормативної основи національної правової системи України є необхідність проведення конституційної реформи, реформи виборчого законодавства, судово-правової реформи, результатом яких має стати забезпечення та гарантування права та свобод людини і громадянина. Водночас, принциповим залишається питання концептуалізації розвитку правової системи в Україні, що потребує вироблення єдиних концептуальних основ розвитку законодавчої бази України, посилення законності та правопорядку, розбудови органів державної влади, проведення конституційної, правової та судової реформ в Україні.
Важливим завданням правової науки на сучасному етапі суспільного розвитку є дослідження теоретико-методологічних основ порядку прийняття та внесення змін до Конституції України. Зважаючи на те, що Конституція України є фундаментом національної правової системи та базою для правотворчості, питання щодо порядку зміни Основного Закону потребує належної уваги науковців та законодавців. При розробці проекту нової редакції Конституції України необхідно враховувати принцип примату міжнародного права над національним, що витікає з теорії монізму, яка забезпечує дію саме міжнародного права у національній правовій системі.
Таким чином, сучасний стан функціонування правової системи України є процесом постійних змін та трансформацій, на який безпосередньо впливають суспільні перетворення, а формування правової системи держави є тривалим процесом, що органічно пов'язаний зі змінами у всіх інших сферах життя суспільства. І саме тому наукові дискусії та обмін досвідом стануть у пригоді при вирішенні державотворчих і правових проблем, а науковий доробок сприятиме реалізації однієї з найважливіших завдань національної правової політики — розбудові правової держави, заснованої на засадах пріоритету прав і свобод людини, економічного, політичного та ідеологічного плюралізму.
Автор: Юрій БОШИЦЬКИЙ, Олена ЧЕРНЕЦЬКА |
Назад
